Суїцидальна ідеація (поняття, що включає в себе суїцидальні думки) – це думки, ідеї та роздуми про можливе вчинення самогубства. Залежно від тяжкості ситуації суїцидальна ідеація може виявлятися як швидкоплинними ідеями, так і глибоким, детальним плануванням самогубства. Розрізняють пасивну (думки про небажання жити, уявлення себе мертвим тощо) та активну (міркування про способи самогубства, формування планів тощо) суїцидальну ідеацію.

Причини виникнення суїцидальних думок

Всупереч поширеній у суспільстві думці самі собою суїцидальні думки є не хворобою, а симптомом. Більше того, далеко не завжди є симптомом психічної хвороби. У житті будь-якої людини може трапитися катастрофа або серія тривалих стресових ситуацій, що виснажують, які можуть викликати відчуття щирого відчаю і безвиході. У таких випадках нерідко наша психіка намагається знайти хоч якісь варіанти виходу із ситуації. Це можуть бути як фантазії про самогубство, які приносять деяке внутрішнє полегшення, так і детальні прагматичні плани щодо реалізації цього.

Безперечно, психічні розлади збільшують суїцидальні ризики. Найбільше до суїцидальної ідеації схильні люди, які страждають на афективні (емоційні) розлади, такі як клінічна депресія, депресивна фаза біполярного афективного розладу. Однак, не будь-яка депресія є клінічною. Існує безліч розладів (не хвороб), які можуть виявитися депресивними симптомами (розлади адаптації, реакції на стрес, тривожно-депресивні розлади тощо). На жаль, більшість депресивних станів супроводжуються суїцидальними думками. Здебільшого вони мають швидкоплинний характер, але іноді можуть бути більш стійкими та нав’язливими. При цьому наявність подібних думок не означає, що людина обов’язково втілить їх у дію.

Суїцидальні думки та поведінка можуть виникати у тому числі і при психотичних розладах (психозах). У таких випадках емоційний компонент може взагалі бути відсутнім і людина може вчинити самогубство з маячних міркувань або під впливом галюцинацій. Подібні ситуації є найбільш небезпечними та непередбачуваними, тому за наявності у клінічній картині людини з психозом суїцидальних тенденцій наполегливо рекомендується стаціонарна допомога.

Як ми вже говорили вище, суїцидальні ідеації виникають і у людей без формальних розладів психіки на тлі складних життєвих обставин. Причому ці обставини можуть бути найрізноманітнішими, а їх масштаб (необхідний щоб “вибити людину з колії”) суто індивідуальний. Нерідко до появи суїцидальних тенденцій наводить поступове накопичення проблем і, як наслідок, поступове погіршення емоційного стану (при цьому під проблемами ми маємо не лише фінансово-матеріальні). Не сприяє своєчасному зверненню за допомогою і загальноприйнята думка про те, що суїцидальні думки є ознакою психічної хвороби та автоматично ведуть до психіатричної лікарні.

Суїцидальні тенденції та висловлювання можуть мати навіть маніпулятивний характер. Нерідко загроза самогубством використовується одним із партнерів у рамках патологічних відносин для досягнення своїх цілей. Також демонстративні суїцидальні висловлювання та поведінка можуть бути способом залучення уваги. У таких ситуаціях важливо пам’ятати, що хоч демонстративна суїцидальна спроба і не має на меті накласти на себе руки, при належному збігу обставин можливий несподіваний “успіх”.

Суїцидальна поведінка може бути спровокована і деякими медикаментами. Хоч як парадоксально, але антидепресанти можуть на початкових етапах терапії спровокувати суїцидальну поведінку. Пов’язують це з тим, що на початку прийому антидепресантів у людини з клінічною депресією можуть виникнути сили для реалізації суїцидальних планів (антидепресанти можуть давати “активуючий” ефект практично відразу, але антидепресивний ефект проявляється значно пізніше).

Лікування та профілактика

Для усунення суїцидальних думок важливо насамперед усунення причин їх виникнення. Будь то психічна хвороба чи реакція на тяжкі зовнішні обставини. Від причин залежить характер допомоги (медикаментозне втручання, психотерапія чи його комбінація). Однак головним бар’єром є упереджене ставлення людей до власного психічного здоров’я. Багато людей не говорять своїм близьким і фахівцям, що їх відвідують подібні думки через можливий сором, страх, що їх висміють або вважатимуть психічно хворими (а то й взагалі в ту ж секунду опиняться в дурдомі). І це набагато більша проблема, ніж може здатися. Статистично лише 22% людей говорять лікареві про подібні симптоми. При цьому здебільшого цей останній візит мав місце за тиждень або менше до самогубства. Жоден фахівець не зацікавлений у заподіянні шкоди своєму клієнту (пацієнту) та зберігає принцип конфіденційності. Особливо прикро, коли людину штовхають на самогубство фактори, на які можна було суттєво вплинути психологічною підтримкою чи медикаментами.

Тому найважливіше – вчасно звернутися за порадою. Будь то психолог, психотерапевт, психіатр. Це дозволить вже трохи розділити частину ноші негативних переживань та відчути себе не так самотньо. А далі спільними зусиллями вилізти з прірви виявиться не так довго, важко і складно, як на перший погляд.